Як опиратися злу, або Теорема Ейнштейна-Манна

25 июля 2014, 21:26
голова громадської організації "Інститут суспільних ініціатив", юрист
0
15

«Все, до чого я прагнув, - це своїми слабкими силами служити правді й справедливості, навіть ризикуючи при цьому нікому не сподобатися», - таким був один із останніх записів Альберта Ейнштейна.

Єврей за народженням, швейцарець за одним із громадянств, Ейнштейн сприймався у світі (принаймні до 1933 року) як представник саме німецької науки, її Гінденбург, як писали журналісти: німцям під орудою генерала-фельдмаршала не вдалося завоювати Париж у 1914 році, та після війни це легко вдалося професору з Берліна.  

«Ми часто поступали щодо світового єврейства милосердно, чого вони зовсім не заслуговували. Яка ж вдячність євреїв? У нас в країні вони каються, а за кордоном роздувають брехливу пропаганду про «німецькі звірства», що навіть перевершує антинімецьку кампанію під час світової війни. Євреї в Німеччині можуть дякувати таким перекинчикам, як Ейнштейн, за те, що вони тепер – повністю законно й легально - змушені відповідати», - стверджував 1 квітня 1933 року рейхсміністр народної освіти й пропаганди Йозеф Геббельс.

Із 1914 року Ейнштейн був членом Прусської академії наук і з 1927 року – членом Баварської академії наук (в Німеччині, на відміну від більшості інших країн, існує кілька самостійних наукових академій: Прусська, Баварська, Геттінгенська, Берлін-Бранденбурзька). «Пани берлінці носяться зі мною, як із несучкою-рекордисткою. При цьому я сам не знаю, чи зможу ще знести яйця», - писав учений після того, як за наполяганнями Планка перебрався до Берліна. Та вже в листопаді 1915 року з'явилася перша стаття Ейнштейна, присвячена загальній теорії відносності, згодом – низка праць, які заклали підвалини чи не найвидатнішої наукової ідеї ХХ століття, що несподівано знайшла експериментальне підтвердження під час повного сонячного затемнення 29 травня 1919 року, яке можна було спостерігати тільки в тропіках. Англійські астрономи організували дві експедиції – одну на північ Бразилії, другу – на острів Принца біля Африканського узбережжя. В листопаді того ж року на спільному засіданні Королівського товариства та Королівського астрономічного товариства в Лондоні англійський астрофізик Артур Еддінгтон повідомив, що обидві експедиції спостерігали відхилення світла поблизу Сонця в момент повного затемнення, при цьому виміряні відхилення навдивовижу точно збіглися з передбаченим Ейнштейном значенням. Ім'я Ейнштейна не сходило зі шпальт газет, загальна теорія відносності була в усіх на устах («Світ став схожий на якийсь божевільний дім. Кожний кучер чи офіціант розмірковує про те, чи правильна загальна теорія відносності», - іронізував учений). Німецькі дипломати повідомляли в міністерство іноземних справ: «Виступи пана Ейнштейна дають авторитету Німеччини величезну користь»; так, виступи в США та Англії 1921 року та у Франції 1922 року увінчалися неабияким успіхом.             

До 1933 року фізика приймали в ряди своїх членів інші німецькі академічні товариства, наприклад, Німецька академія природодослідників «Леопольдіна» в Галлі (щоправда, з приходом нацистів до влади ім'я Ейнштейна було викреслене зі списку членів «Леопольдіни» без усякої заяви вченого). Під час приходу Гітлера до влади Ейнштейн перебував в Америці як запрошений професор у Каліфорнійському політехнічному інституті в Пасадені, поблизу Лос-Анджелеса. Вже через два дні після вступу Гітлера на нову посаду вчений звернувся до керівництва Прусської академії наук з проханням виплатити йому піврічну зарплату відразу, а не до початку квітня, як планувалося раніше. В приватному листі від 27 лютого 1933 року до Маргарити Лебах учений писав: «Через Гітлера я вирішив більше не ступати на німецьку землюВід доповіді в Прусській академії наук я вже відмовився». Напередодні свого від'їзду з Лос-Анджелеса, який відбувся 12 березня, вчений дав інтерв’ю кореспонденту «New York World Telegram» Евелін Сілі, в якому, зокрема, сказав: «Поки в мене є можливість, я буду перебувати тільки в тій країні, в якій панують політична свобода, толерантність і рівність усіх громадян перед законом. Політична свобода означає можливість усного й письмового викладу своїх переконань, толерантність – увагу до переконань кожного індивідуума. Сьогодні ці умови в Німеччині не виконуються. Там якраз переслідуються ті, хто в міжнародному розумінні має найвищі заслуги, зокрема, провідні діячі мистецтв. Як усякий індивідуум, психічно захворіти може кожна суспільна організація, особливо коли життя в країні стає важким. Інші народи мають допомагати вистояти в такій хворобі. Я сподіваюся, що і в Німеччині скоро настануть здорові відносини і великих німців, таких, як Кант і Гете, люди будуть не тільки вшановувати в дні поодиноких свят і ювілеїв, але в суспільне життя й свідомість кожного громадянина проникнуть основоположні ідеї цих геніїв». 20 березня 1933 року натовп озброєних людей ввірвався у літній дім Ейнштейна в курортному містечку Капут на березі озера неподалік Потсдаму. У будинку шукали буцімто сховану фізиком зброю. Після цього оголосили про конфіскацію будинку (звістка про це застала Ейнштейна на борту трансатлантичного корабля. У заяві для преси вчений висловив думку, що це лише один незначний приклад численних актів насилля, які розгорнулися по всій Німеччині); заодно конфіскували яхту вченого й заблокували його рахунок у банку. Формальною підставою для цих акцій було обвинувачення вченого та його дружини Ельзи в комуністичній діяльності. Рахунок у банку сягав 60 тис. рейхсмарок, літній будинок у Капуті оцінювався в 16200 рейхсмарок, улюблену яхту Ейнштейна нацисти продали за 1300 рейхсмарок. Влада оголосила вченого в розшук та обіцяла за його голову винагороду в розмірі 50 тис. рейхсмарок. Група штурмовиків у формі СА ввірвалася й розграбувала квартиру вченого, в якій влаштувала справжній погром, забравши чи зламавши все, що мало хоч абияку цінність. 28 березня 1933 року Ейнштейн написав заяву про вихід із Прусської академії (про це не знав комісар міністерства внутрішніх справ Бернхард Руст, якому підпорядковувалася Прусська академія наук: його лист із вимогою до академії провести розслідування щодо участі Ейнштейна в кампанії «викриття німецьких звірств», що ведеться за кордоном, був відправлений 29 березня. Секретар Прусської академії, юрист Ернст Хайман склав від імені академії заяву для преси, в якій підтверджувалося, що Ейнштейн бере участь в кампанії «викриття німецьких звірств», тому академія не журитиметься його виходом з її складу. Характерно, що заява з'явилася в пресі 1 березня 1933 року – саме в день бойкоту єврейських підприємств). «У Берліні в мене залишались яхта й подруги. – жартував Ейнштейн. – Гітлер забрав тільки першу, що для останніх вочевидь образливо». 7 квітня в Німеччині був опублікований закон «Про відновлення професійного чиновництва», який забезпечив юридичне обґрунтування тотальній чистці кадрів у німецькій науці. Початкові плани поїхати в Швейцарію довелося змінити й зупинитися в бельгійському курортному містечку Ле-Кок-сюр-Мер неподалік від Остенде. 28 березня 1933 року, коли корабель кинув якір у бельгійському порту, вчений написав знамениту заяву керівництву Прусської академії наук: «Панівні в Німеччині на сьогодні порядки змушують мене скласти з себе обов’язки члена Прусської академії наук. Академія протягом 19 років давала мені можливість бути вільним від усяких професійних обов’язків та цілком присвятити себе науковій роботі. Я знаю, наскільки великою має бути моя вдячність за це. Із жалем виходжу я з вашого кола творчих і прекрасних людських відносин, якими я, будучи вашим членом, так довго насолоджувався». Головним приводом до відставки Ейнштейн назвав неможливість бути залежним, зокрема матеріально, від уряду в Берліні, що здійснює відверто антиєврейську та людиноненависницьку політику. Того ж дня у «Кельнській газеті» з'явилася підписана Ейнштейном заява, адресована «Міжнародній лізі боротьби з антисемітизмом»: «Акти грубого насилля та придушення, спрямовані проти всіх людей, вільних духом, а також проти євреїв, ці акти, які відбувалися й відбуваються в Німеччині, розбудили, на щастя, совість тих, хто залишився вірним ідеям гуманізму й політичної свободи». «Академії створені насамперед для того, щоб захищати й забезпечувати наукове життя в своїй країні. Але німецьке наукове товариство, як мені відомо, мовчки зустріло те, що в значної частини німецьких учених і студентів забрана можливість жити й працювати в Німеччині. Я не хочу належати товариству, яке це мовчки приймає, нехай навіть під зовнішнім тиском», - писав Ейнштейн уже Баварській академії 21 квітня.           

У травні 1933 року із Сицилії повернувся секретар Прусської академії, президент Товариства імені кайзера Вільгельма (об’єднувало найбільші науково-дослідницькі інститути Німеччини) Макс Планк, який у 1920-х роках неодноразово захищав Ейнштейна від нападів колег із правоекстремістськими вподобаннями. Планк вимагав внести в протокол травневих зборів тезу, що «опубліковані в рамках академії праці пана Ейнштейна настільки поглибили наші фізичні знання, що його діяльність може зрівнятися лише з працями Йоганна Кеплера та Ісаака Ньютона»; натомість запис у протоколі закінчувався словами: «Можна сильно жалкувати за тим, що пан Ейнштейн своїми політичними вчинками сам зробив неможливим своє перебування в академії». Ще в листі від 6 квітня Ейнштейн писав Планку: «Маю особливо підкреслити, що я в ні в якій кампанії про «німецькі звірства» не беру участі. Я припускаю на користь академії, що подібні наклепницькі висловлювання зроблені під зовнішнім тиском. Але й це її не прикрашає, і деякі з кращих її членів відчувають сьогодні сором. Ви чули, напевно, що через подібні брехливі звинувачення мій дім у Німеччині був розгромлений і конфіскований. Це призвело до того, що голландські колеги об'єдналися, щоб на перших порах допомогти мені матеріально. Я цю допомогу не можу прийняти,оскільки проявив передбачливість та підготувався до такого повороту подій. Та за цим прикладом Ви можете легко уявити собі, що думає закордон про застосовувані до мене міри в Німеччині. От уже справді настав такий час, коли порядна людина в Німеччині має соромитися того, як ницо зі мною тут учиняють.Оголошена війна на знищення проти моїх беззахисних єврейських братів змушує мене кинути на чашу терезів весь мій вплив, який є у мене в світі». «Щоб ви краще зрозуміли, я прошу Вас на хвилину уявити собі таку картину – Ви професор у Празькому університеті. І там приходить до влади уряд, яких позбавляє чеських німців засобів до існування, одночасно шляхом насилля забороняє їм покидати країну. Вздовж кордону встановлюються пости, які стріляють у тих людей, хто хоче поїхати без дозволу з країни, чий уряд веде проти них безкровну боротьбу на винищення. Чи вважали Ви тоді правильним все це мовчки приймати, не захищаючи їх? І хіба знищення німецьких євреїв виснаженням не є офіційною програмою сьогоднішнього німецького уряду?» - писав Ейнштейн старшому на двадцять років колезі, засновнику квантової теорії й Нобелівському лауреату. Президент Товариства імені кайзера Вільгельма намагався заступитися за видатних учених-євреїв, добившись у травні 1933 року прийому в Гітлера й прохаючи його зробити виняток для таких дослідників, як Габер чи Ейнштейн, що мають продовжити наукові дослідження на благо Німеччини. Тезу Планка про необхідність виокремлення носіїв справді німецької культури й взагалі диференційованого підходу до євреїв фюрер відхилив, як і висловлене вченим побоювання, що вигнання найкращих учених ослабить Німеччину й посилить її можливих противників.

Переконання, що прихід Гітлера до влади спричинить лише тимчасові труднощі й незабаром відновиться status quo, були такими поширеними серед німецьких інтелектуалів, що навіть такі далекоглядні мислителі, як Томас Манн, піддавалися спокусі не думати про жахливе. Автор роману «Будденброки», за який в 1929 році отримав Нобелівську премію, з дружиною виїхав із Німеччини в лютому 1933 року в тривалу закордонну поїздку, під час якої мав прочитати лекцію «Страждання й велич Ріхарда Вагнера» в Амстердамі, Брюсселі, Парижі, а згодом відпочити на швейцарському курорті Ароза. «ЄвреїУ тому, щоб припинилися зверхні й ядовиті картаві напади Керра на Ніцше великої біди не бачу; рівною мірою як і в усуненні євреїв зі сфери права – приховане, неспокійне, натужне мислення. Відразлива ворожість, підлість, відсутність німецького духу в високому смислі цього слова присутні тут напевно. Але я починаю відчувати, що цей процес - все-таки палиця з двома кінцями», - записує Манн у щоденнику 10 квітня 1933 року. 16 квітня у газетах з'явився «Протест Мюнхена – міста Ріхарда Вагнера», підписаний багатьма відомими городянами, які протестували проти доповіді письменника за кордоном, що буцімто принижувала німецьке достоїнство. Згодом у баварській столиці відбувся обшук на віллі Манна; його автомобіль конфіскували. Після надісланої баварському рейхскомісару Францу фон Еппу скарги письменника звинуватили в несплаті податків, наприкінці травня все його мюнхенське майно конфіскували, в червні був виданий ордер на арешт Нобелівського лауреата. «Свідома й відповідальна поведінка Ваша й Вашого брата була для мене одним із небагатьох променів світла в ланцюгу подій, що відбувалися останнім часом у Німеччині. Решта людей, покликаних до духовного керівництва нацією, не мали ні мужності, ні сили характеру, щоб провести чітку розподільчу лінію між собою й тими, хто чинить насилля від імені держави. Цим прорахунком вони тільки посилюють фатальні риси влади й завдають німецькому імені невимовної шкодиЗнову й знову варто повторити, що доля суспільства визначається насамперед його моральним рівнем. Якщо утвориться керівництво, яке достойне такого імені, як, наприклад, Ви і Ваш брат, то звідси, як від центрів кристалізації, почнеться й загальний ріст. Навіть якщо Вам не суджено буде до цього дожити, хай це буде Вам кращою втіхою в наші гіркі часи, які ми переживаємо, і в ті, які нам ще судилося пережити», - писав Ейнштейн Манну в листі від 29 квітня. В багаттях, які палали 10 травня в багатьох містах Німеччини, націонал-соціалісти спалювали «шкідливі для німецького духу книги». В Берліні було спалено близько 20 тисяч книг, в інших великих німецьких містах – від 2 до 3 тисяч. У столиці, в полум’ї поблизу державної опери, горіли й праці Альберта Ейнштейна, Генріха і Клауса Маннів (книги Томаса Манна не були включені до офіційного списку «шкідливих» творів). Весною 1933 року Томас Манн відмовився підписати письмову клятву вірності націонал-соціалістичним ідеалам, яку вимагав від усіх членів Прусської академії мистецтв її новий президент Макс фон Шиллінгс. Дев'ять із двадцяти семи членів секції поезії також відмовилися підписати цю клятву й разом із знаменитим письменником були виключені з академії. Коли в 1936 році редактор «Нової цюріхської газети» Едуард Корроді заявив, що «єдина німецька література, яка емігрувала , була єврейською», Манн відповів: «Щоби бути німцем, однієї національності мало. З духовної точки зору німецька ненависть до євреїв або те, що насаджує німецька влада, стосується зовсім не євреїв або не тільки їх самих. Вона стосується всієї Європи й найвищого поняття «німецтва»; вона стосується, як неважко показати, християнсько-античного фундаменту європейської цивілізації: вона є спробою порвати цивілізаторські зв’язки, що загрожує справжнім відчуженням країни Гете від решти світу». Протягом кількох місяців усіх членів сім'ї письменника позбавили громадянства. Декан філософського факультету Боннського університету 19 грудня 1936 року повідомив Манну, що його ім'я викреслене зі списку почесних докторів університету. 

Замість післямови. У 1970-х роках ХХ століття керівництво Совєтського Союзу збиралося виключити Андрія Дмитровича Сахарова з Академії Наук СССР. За дорученням Політбюро ЦК КПСС президент Академії М. В. Келдиш зібрав вузьке коло провідних учених, серед яких були П. Л. Капіца та М. М. Семенов, і запитав, як би вони поставилися до постановки питання про виключення Сахарова на загальному зібранні Академії наук. Після тривалої мовчанки Семенов сказав: «Але прецеденту такого не було», на що Капіца відповів: «Чому не було прецеденту? Був такий прецедент. Гітлер виключив Альберта Ейнштейна з Берлінської академії наук». Після цієї розмови питання про позбавлення Сахарова академічного звання не поставало, хоча Андрія Дмитровича позбавили всіх урядових нагород і звань лауреата державних премій. Зрештою, з Академії наук СССР не раз виключали членів, що потрапили в жорна сталінських репресій. Ще в 1931 році на надзвичайному загальному зібранні АН СССР позбавили звання академіків арештованих Платонова, Тарле, Ліхачова, Любавського (фігурантів т. зв. «академічної справи»). В 1938 році із членів академії виключили списком одразу 21 особу, деяких уже посмертно, після розстрілу як ворогів народу, зокрема, відомого авіаконструктора, члена – кореспондента АН СССР О. М. Туполєва. В 1953 році позбавили звання академіка історика І. М. Майського (справжнє прізвище – Ляховецький).

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.