НЕ екскурсія вглиб Поділля

Цей текст про добровольців-краєзнавців писався півроку тому. А задається, як у минулому житті. Нині час інших добровольців. Сподіваюся мине кілька місяців і зможемо повернутися до нормального життя. Можливо, те, що сьогодні відбувається в країні, поверне нас до справжніх цінностей. Тому залишаю його без змін, та запрошую у віртуальну подорож вглиб Поділля.

Типова ситуація для України: пам’ятки історії та архітектури, які могли б прикрасити туристичні маршрути, занепадають та гинуть. Багато з них вже неможливо врятувати від руйнування, інші – час рятувати від «прихватизаторів».

Ще Леся Українка писала: «Красо України, Подолля! Розкинулось мило, недбало!» Тільки сьогодні від багатьох подільських окрас залишилися лише рядки лесиного вірша, а до інших – важко дістатися розбитими дорогами.

Подільська історія стирається в пил. Сьогодні вже майже ніхто не пам’ятає, що дуб із поеми «Руслан і Людмила» ріс біля палацу у селі Чернятин (нині Жмеринського району Вінницької області). Саме гостюючи у родичів у цьому палаці, Олександр Пушкін задумав одну з кращих поетичних казок.

Ще менш відомі польські сторінки історії Поділля. В селі Уланів (Літинського району Вінницької області) жив та покінчив життя самогубством Ян Потоцький –  автор роману «Рукопис, знайдений у Сарагосі».

На Вінниччині народився польський поет і філософ Стефан Вітвіцький, на вірші якого Фредерик Шопен написав багато відомих романсів.

Про ці та багато інших сторінок історії вже б і зовсім забули, якби не ентузіасти на чолі з родиною Істошиних. Валерій і Аліна (та їх четверо дочок) у вільний від роботи та навчання час їздять розбитими шляхами у напівзабуті подільські села. Під час таких подорожей вони, зокрема, фотографують старовинні  будівлі та нагадують місцевим жителям про їхню історію.

Валерій та Аліна передали нам деякі із своїх фотографій. Подивіться пильно: це – Поділля, яке ви не побачите на жодній екскурсії.