«КобзарТ»нули так «КобзарТ»нули…

17 апреля 2014, 14:20
0
24
«КобзарТ»нули так «КобзарТ»нули…
фестиваль "КобзарТ"

Холодні та не занадто гостинні стіни галереї «Лавра» майже на тиждень стали площадкою нового літературно-мистецького фестивалю «КобзарТ».

Назва прозоро натякала на нашого Кобзаря – Т. Г. Шевченка з його 200-річним ювілеєм від дня народження, разом з тим, на нову царину у творчості братів Капранових – дуету, що під власний музичний супровід виконує пісні у стилі «кобза-арт», який вони самі і винайшли.

За декілька днів відвідування щоденних заходів програми «КобзарТ»у довелось побачити та почути багато всілякого чудернацького з розряду «творчість» та «мистецтво», та дуже мало чогось пристойного, бодай трішечки дотичного до образу Кобзаря.

Мабуть, все суспільство почувається тепер досить вільно у трактуванні його образу, особливо після декількох знеславлюючих, горезвісних фільмів на тему Шевченка, його особистості та його життя. Схоже на те, що геній-ювіляр став «у доску свій» і присвоєння-привласнення його образу собі кожним бажаючим настільки нівелювало самого Шевченка, що він виявився майже непомітною сірою постаттю на фоні великого «его» декого з митців, та тих, що претендують зватися такими.

Сподобалась виставка конкурсних робіт фотографів на тему Шевченкових місць на Україні, що продемонструвала вулична галерея «Відкриті серця».

Сподобався фільм-відкриття фестивалю – 5-хвилинна стрічка Зінаїди Ліхачевої «Осінь така мила», яка вже представляла нас як країну в Лондоні (на жаль її демонстрували не щодня, як було анонсовано).

Сподобалось, що програма кінопоказів продемонструвала фільм «Тарас» – справді гарний мистецько-документальний шедевр, відзнятий ще в 1989 році.

А от виставка робіт молодих художників була нецікавою, традиційно сучасною (в гіршому розумінні) та невигадливою. Як не прикро і як це не збіднює сучасне мистецтво, але ідея, яка прямо насаджується та нав’язується глядачеві в майже голому вигляді, звужує межі сприйняття, не залишає вибору думки чи відчуття, не торкає душі. Тоді що це, як не  претензійне   самопозиціонування авторів?

театр Володимира Завальнюка «Перетворення» на фестивалі КобзарТВистава «Великий Льох» (тут вже точно був присутнім сам Шевченко) від театру Володимира Завальнюка «Перетворення» і сподобалась, і не сподобалась. Сподобалась грою акторів, художньо-технічним оформленням сцени, музичним оформленням спектаклю, костюмами та словом Шевченка, ще й на таку гостру тему, як давні складні й болючі стосунки України та Росії.

Не сподобалась деякою агресивністю та задумкою режисера до абсурду загострити і без того сильне слово поета-пророка, протиставляючи Україну та Росію за допомогою саркастичних музично-танцювальних сцен під «Калинку-малинку» та інші симпатичні російські народні мелодії-пісні, які ні в чому не винні, власне як і народи Росії, які в нинішній ситуації з особливою завзятістю перетворюють на наших ворогів, забуваючи, що коли  «пани чубляться, то в холопів лоби тріщать» – тобто страждають прості люди. Так було споконвіків і нічого нового ми і зараз не спостерігаємо.

Тож для чого зайвий раз натравлювати українців і росіян одне на одного?

Невже цього зараз не вистачає в політиці та новинах? Імперські замашки царської Росії та шовінізм, що плекався за часів Союзу, справді просякли уми багатьох росіян, а багатьом увійшли у кров.

Але не всім! Вистачає чесних, розумних, культурних, інтелігентних людей, які так не думають і так не вчиняють. А розчісування всіх під одну гребінку зараз надзвичайно небезпечне, бо вже викликало хвилю лютої ненависті до Росії і її жителів зі сторони багатьох не дуже розумних та не достатньо врівноважених українців.  Ще шокувала задумка режисера показати Україну вічною жертвою – звично зґвалтованою Росією та вагітною байстрям. Це з того ж поля, що «ще не вмерла…».

брати Капранови на фестивалі КобзарТВиступ дуету братів Капранових сподобався. Відомі видавці, підприємці, письменники та громадські діячі чудово продемонстрували себе в новому амплуа. А от кокетували вони зі свого вміння грати зовсім даремно.

По-перше, як люди публічні та шоумени з досвідом та добре підвішеними язиками, вони прекрасно тримаються на сцені, вільно спілкуються і жартують з аудиторією. По-друге, вони продемонстрували неабиякий музичний хист: володіння інструментами ( в дуеті, без нот – на пам`ять, грали більше ніж півтори години), зіграність (все ж зізнались, що практикують музикування давно, і це очевидно), майстерність речитативного виконання та знання різних музичних жанрів та стилів, які вони вправно подавали. По-третє, брати Капранови виявили свій талант у створенні цікавих композицій та компіляцій з відомих пісень та неабияку пам’ять – шкварити все: і музику, і тексти без підказок з пюпітрів цілих два відділи концерту.

А от це вже було занадто, почуття міри вони, захоплені собою, процесом та схвальною реакцією глядачів, втратили зовсім. Хлопці, звичайно, молодці, але перегрузили всіх, бо навіть перерву не спромоглись зробили, не дали перепочити від себе. А вже після години будь-якого виступу увага починає розсіюватись, тож гарний тон – вміння вчасно зупинятись, навіть демонструючи себе, улюбленого. Сама програма «Дзен.ua» від Капранових – суто весела, розважальна, політ духу і піднесення у вищі сфери не передбачає (саме так сприймались тексти, обраного дуетом автора переважної більшості пісень Сергія Татчина). А один твір на слова Т.Г. Шевченка «Думи мої…» не став смисловим акцентом виступу.

Це теж непогано, такий жанр потрібний і повинен займати своє належне місце, але все ж не вистачало чогось для душі, бо не відчувалось, щоб бриніло серце у самих виконавців. Вони старались,  викладались по повній і вийшло шоу, але цьому шоу-забаві бракувало ідеї, окрім ідеї демонстрації себе самих та своїх талантів (про цю тенденцію в сучасному мистецтві вже згадувалось вище).

Але найгірше було ще попереду. Застільні бесіди «Папьє по маше» від поетів Артема Полежаки, Сергія Пантюка та Лесі Мудрак були від початку до кінця непристойною дурницею. Поети, не соромлячись залу (видно, що роблять це не вперше), грались, кокетували між собою, чіплялись (в основному до Артема Полежаки) та дражнились, пліткували, кривлялись, стьобались з Шевченка та інших відомих (Рильського, Тичини) – правда побіжно, так само, як з дітей та старих з будинку престарілих, демонстрували себе як клоунів, ще й авторитетних і знаних, пияк, розпусників, розкуто-розкомплексованих чуваків і чувіхи, в цілому марудились, нудились з необхідності про щось говорити, байдикували та трохи пліткували і демонстрували шедеври своєї поетичної творчості з ненормативною лексикою і ненормативною сексуально-агресивною поведінкою при декламуванні.

Сергій Пантюк, Артем Полежака, Леся Мудрак на фестивалі КобзарТРолі і образи були безподобними:

Сергій Пантюк (секретар Національної спілки письменників України по роботі з молодими авторами!) виглядав як волосатий дідько, відчувалось, що він був головним;

Леся Мудрак еротично виснажена, втомлена відьмаха;

а Артем Полежака, що потягував пиво за пивом, тихенько хіхікаючий шкідник-проказник, молодшенький синуля-вампірчик.

Чомусь хочеться вірити, що поети та їх прихильники порадіють матеріалу, бо він лише підтвердить їх неперевершені амплуа та цілком заслужену визнаність.

Здорово, молодці, ні в чому собі не відмовляли! От що значить популярність, от що значить слава (хай і у вузькому колі): що хочу, те і роблю, а ви лохи, як хотіли мене почути-побачити, то дивіться, я не проти. Довелось все це мужньо спостерігати, – нагадуючи собі: «О времена, о нравы!», – як спектакль на тему «Ось вони – сучасні поети».

Дуже кортіло спитати організаторів літературно-мистецького фестивалю «КобзарТ», нащо вони запросили всіх цих поетів? Невже їх балачки і викаблучування такі смішні, дотепні і цікаві?

А на блазнів вони не тягнуть, бо не має за ними тієї правди, яку тільки блазням і дозволено було промовляти в присутності королів. Тож ця акція розстроїла і розчарувала, але найгірше, що цей театр абсурду молодь з літературних та мистецьких кіл сприймає за чисту монету, захоплюється і заздрить розкутості, насправді, неприкритому розпусництву, наглості, зарозумілості, зневазі до інших та зазнайству.

Виступ барда Ореста Криси, що йшов за застільними бесідами, просто порадував: красиво, майстерно, талановито виконані пісні на слова Шевченка та на власні заспокоїли, вирівняли внутрішній баланс, додали чистоти. Але переключитись на це після брутальностей та бруду, який витрусили на глядачів три поети в попередньому пункті програми було важко. Хочеться подякувати музиканту, бо романтизм, ліризм і ніжність та патріотизм у його виконанні лише підкреслили поетично-сумбурну «чорнуху», з якою він та його творчість контрастували.

А таке співіснування двох протилежних тенденцій в рамках однієї мистецької платформи зайвий раз продемонструвало, що погане легко чіпляється і знаходить собі місце, а от тонке, справжнє, художнє, натхненне проростає важко і повільно, а руйнується моментально. Бо зараз світові співзвучні в основному грубі, важкі, темні вібрації, які бурхливо поширюються, заполоняючи собою простір, з ними без напружень і зусиль можна входити в унісон, варто лише переконати себе, що це добре, модно та сучасно. Але це шлях до кінця, до смерті ( і в мистецтві та культурі, і в житті). То для чого множити зло? В наш час будь-яке сприяння йому стає небезпечним злочином, а тим паче подання сумнівних виступів в рамках фестивалю з назвою «КобзарТ».

Або змінюйте назву, шановні організатори, або добирайте достойне, відповідне, найкраще. Іншого – вистачає і без фестивалю.

Реклами події було замало, глядачів мізерна кількість (щодня лише 50–70 людей у залі, і це з усього Києва, ще й за умови вільного входу). З одного боку – це засмучує (інертність, лінь, байдужість, приземленість та вузькість життєвих інтересів – чим, як не всім цим можна пояснити відсутність людей на фестивалі? А економічно-політичні проблеми існували і навряд чи десь дінуться найближчим часом,тож не братимемо їх до уваги), з іншого – добре, що так: менше людей причастилося псевдошевченківською вакханалією, яка періодично проглядала.

дивитись відео

джерело

Рубрика "Я - Корреспондент" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
ТЕГИ: фестиваль,Тарас Шевченко,поет,Капрановы,поети
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.